25 листопада з метою вшанування загиблих у День пам’яті жертв Голодоморів відбулися меморіальні заходи за участю першого заступника голови обласної ради Неоніли Андрійчук, керівництва облдержадміністрації, міста, депутатів обласної та міської рад, членів товариства політичних в’язнів та репресованих, духовенства та громадськості обласного центру.
Скорботна кількатисячна хода від майдану Незалежності рушила вулицями Соборною, Героїв Майдану та Свободи до пам’ятного знаку «Ангел Скорботи». У всіх учасників ходи в руках запалені поминальні лампадки, живі квіти, колоски або маленькі снопики пшениці з калиною.
Біля пам’ятного знаку хвилиною мовчання хмельничани вшанували пам’ять жертв жахливої трагедії 20 століття – голодомору 1932-1933 років. Тоді великий голод, цинічно запрограмований і реалізований злочинним москвинсько-більшовицьким режимом, забрав мільйони людських життів.
Спільну панахиду за жертвами голодоморів провели священнослужителі кількох конфесій.
Цьогоріч, національні пам’ятні заходи пройшли під гаслом “Голодомор — помста за свободу, помста за революцію”.
Хмельниччина вчергове провела Всеукраїнську акцію «Запали свічку», і з настанням темряви жителі області запалили і поставили свічки на підвіконня – на знак скорботи і пам’яті про мільйони загублених життів наших співвітчизників.
Довідка
Щороку у четверту суботу листопада Україна на державному рівні вшановує пам’ять загиблих від Голодомору – геноциду Українського народу.
За підрахунками істориків від цього штучно організованого голоду кількість жертв сягнула понад 10 мільйонів осіб. Це чверть населення нинішньої України. Щохвилини вмирало 17 людей, щогодини – близько тисячі, щодоби йшли з життя 25 тисяч наших співвітчизників. Лише у Хмельницькій, тоді ще Кам’янець-Подільській, області за цей період від голодомору померло близько 35-ти тисяч осіб. Найбільше постраждали мешканці Кам’янець-Подільського, Полонського, Старокостянтинівського, Старосинявського, Проскурівського (зараз – Хмельницького) та Шепетівського районів нашої області. Навіть через стільки років страшно уявити, як така щедро позолочена колоссям земля могла хоронити своїх трударів, як мусила здригатися від розпачу і стогону матерів над померлими голодною смертю дітьми і як, випивши стільки сліз і горя, не озлобилася, а вистояла і воскресла.
Голодомор, як велика трагедія нашого народу, назавжди залишиться розритою могилою на тлі української історії.
