Напередодні Нового року згадаємо історію найвідомішого символу Різдва – «Щедрика»

«Щедрик» – це не просто мелодія, а культурний феномен, що став символом Різдва у всьому світі. Створений на основі стародавньої народної щедрівки, цей шедевр був оброблений українським композитором Миколою Леонтовичем. Дебют його виконання відбувся у 1916 році у Києві.

«Щедрик» – це автентична українська обрядова пісня, яка має дохристиянські корені. Спочатку її виконували на Щедрий вечір у березні, коли зустрічали Новий рік. Текст пісні розповідає про ластівку, яка несе добробут у кожну оселю. За найбільш імовірною, на думку багатьох дослідників, версією вперше Микола Леонтович почув цю народну щедрівку, перебуваючи в Підлісцях (тепер Ізяславська громада Шепетівського району на Хмельниччині) у гостях у свого тестя, священника Ферапонта Жовткевича. М.Леонтович використав народний мотив і створив аранжування для змішаного хору a cappella. Над твором він працював майже два десятиліття, створивши п’ять редакцій. Остаточна версія була завершена у 1919 році.

Перше офіційне виконання «Щедрика» відбулось 25 грудня 1916 року, коли твір виконав студентський хор Київського університету. Однак справжню популярність пісня здобула завдяки гастролям Української Республіканської Капели під керівництвом Олександра Кошиця. Створена 1919 року, капела виступила у понад 17 країнах, давши понад 600 концертів. Перший закордонний виступ відбувся у травні 1919 року в Празі, де «Щедрик» став справжнім тріумфом.

У 1922 році капела виступила в найпрестижнішому залі світу – «Carnegie Hall» у Нью-Йорку. Саме тоді «Щедрик» вперше почув американський музикант українського походження Пітер Вільговський, який у 1936 році створив англомовну версію – «Carol of the Bells». Ця адаптація зробила мелодію синонімом святкових зимових урочистостей для всього світу, та продовжує своє існування і до сьогодні.

Життя творця легендарної композиції закінчилось трагічно. У 1921 році він був убитий чекістом у власному будинку. Радянська влада довго замовчувала цей злочин, а його музика потрапила під негласну заборону. Попри це, «Щедрик» продовжував жити, несучи у світ відлуння української культури.

Попри світову популярність, у Радянському Союзі «Щедрик» зазнав заборон через своє глибоке українське коріння та асоціацію з національною культурою. Радянська влада намагалася викорінити будь-які прояви українського національного мистецтва, яке могло суперечити комуністичній ідеології.     Микола Леонтович, як автор духовних творів та обробок народних пісень, потрапив у немилість радянської пропаганди. Його музика, включаючи «Щедрик», була під негласною забороною, а саме ім’я композитора майже повністю викреслили з історії до 1960-х років.

Спроби викреслити «Щедрика» з культурного ландшафту відбувалися одночасно з намаганнями привласнити твір. Радянські митці часто виконували його, називаючи «російською народною піснею», однак оригінальна мелодія залишалася свідоцтвом її українського походження.

«Щедрик» став не лише символом Різдва, а й боротьби за українську ідентичність. Радянська влада та російські пропагандисти неодноразово намагалися привласнити цей твір, проте світова спільнота визнає його українське походження. Сьогодні мелодія «Щедрика» звучить у фільмах, рекламі та концертних залах по всьому світу, нагадуючи про силу української культури у боротьбі за свободу.

За інформацією Музею пропаганди

попередня статтяЛікарі удосконалюють навички з надання домедичної допомоги
наступна статтяВітаємо з Новим 2025 роком!