Таку назву має дослідження громадських ініціатив «Спільноти воєнного часу: дієві та вчасні», яке провели експерти Центр спільних дій – громадська аналітично-адвокаційна організація. Результати дослідження було презентовано в режимі онлайн. У презентації взяв участь заступник голови обласної ради Валентин Соколюк.
Для цього аналітики Центру спільних дій детально вивчили роботу 131 громадської ініціативи в 14 областях України, які виникли після 24 лютого 2022 року.
На основі цієї інформації аналітики окреслили чинники, що допомагають найуспішнішим проєктам ефективно розв’язувати проблеми, на які ті націлені, та продовжувати свою роботу навіть через рік повномасштабної війни.
Ініціативи, започатковані на волонтерській основі, мають обмежені людські, фінансові й матеріальні ресурси. Дієвішими стають ті з них, які не намагаються розв’язувати проблеми самотужки, а звертаються за допомогою до інших груп: волонтерів, бізнесу, місцевої влади, громадських організацій.
Окрім активної співпраці між групами, ініціативам також допомагає існування сталої групи та зв’язків. Якщо ініціативи створюють на основі вже існуючої організації чи команди, це дозволяє швидше визначити формат діяльності та розподілити обов’язки між учасниками.
Також громадські ініціативи стають успішнішими, коли залучають до волонтерства свою цільову авдиторію. Один із таких прикладів – залучення внутрішньо переміщених осіб як кадрового ресурсу. У 24 досліджуваних ініціативах вимушені переселенці ставали персоналом гуманітарних штабів, проводили заходи для місцевих жителів або допомагали своїм громадам, які перебували в окупації.
Дослідження показало, що низовий рух у громадах є постійним та сталим. Це підтверджується тим, що 81% досліджуваних громадських ініціатив продовжують працювати через рік після початку повномасштабної війни. Найбільш стійкими форматами виявилися інформаційні проєкти та волонтерські штаби – 100% та 92% відповідно продовжують свою діяльність донині.
Разом із тим, ініціативи є гнучкими й швидко адаптуються до нових потреб. За рік повномасштабної війни половина досліджуваних ініціатив трансформувалася. Частина команд відмовилися від багатовекторності та сфокусувалися на одному-двох напрямках роботи, деякі загалом перекваліфікувалися на актуальніші потреби. Кожна п’ята з волонтерських команд зареєструвалася юридично, тобто неофіційні волонтерські штаби перетворилися на нові благодійні фонди й громадські організації.
Дослідження базується на 193 інтерв’ю з представниками й представницями громадських організацій, локального бізнесу, місцевого самоврядування, духовенства, а також громадянами, які не належать до жодної з цих груп. Усі ці люди були засновниками та учасниками громадських ініціатив або отримували допомогу від них.
У дослідженні можна знайти детальні відповіді на запитання:
- Які напрями волонтерства були найпопулярнішими серед громадських ініціатив?
- З ким волонтери, місцева влада та бізнес найактивніше співпрацювали?
- Чому частина низових ініціатив припинила свою діяльність?
- Хто найчастіше ставав ініціатором волонтерських проєктів?
- Які формати ініціатив у результаті виявилися найбільш дієвими?
