Вже стало гарною традицією щорічно з нагоди дня народження Анни Ахматової збиратися у Слобідці-Шелехівській Деражнянського району на літературні читання. Не став виключенням і цей рік.
Письменники та краєзнавці з Хмельницького, Вінниці, Одеси, Івано-Франківщини, Старокостянтинова, Нетішина та інших міст знову зібрала садиба Вакарів в унікальному парку, де ось уже майже три десятиліття функціонує літературно-меморіальний музей всесвітньо відомої поетеси. Гості з особливим зацікавленням слухали господиню музею Ніну Трубіцьку, розглядаючи експонати, і не приховували своїх вражень.
Анна Ахматова-Горенко неодноразово приїжджала в Слобідку-Шелехівську до тітки Анни Вакар. Написала в селі декілька віршів. Матір поетеси Інна Еразмівна після революції поселилася в сестри і померла 1930 року. Учасники літературного заходу відвідали старе кладовище, де вона похована і поклали на її могилу живі квіти.
Мені був голос. Він утішно
Так говорив: «Іди сюди,
Залиш свій край глухий і грішний,
Залиш Росію назавжди».
Її називають видатною російською поетесою. Але вона ніколи не цуралася українського коріння, знала свій родовід. По чоловічій лінії рід Горенків походив від гетьмана Сагайдачного. А по материнській – від симбірського роду нащадків хана Ахмата, який розчинився пізніше серед українців. Поетка завжди пишалася тим, що «українська мова – мова моєї матері», що в Росії «всі вважають мене українкою». Влітку Ганнуся (так її називали на Поділлі) полюбляла носити полотняну вишиту сукню, перекладала вірші Івана Франка та інших літераторів.
На подвір’ї, навпроти пам’ятника Анні Ахматовій (до речі, встановлений перший в Україні), митці читали переклади з творчої спадщини Ахматової та свої вірші. Це вінничани Андрій Стебелєв, Юлія Броварна, Олена Асачова та Світлана Пономарьова-Лапотанова, Анатолій Глущак з Одеси, хмельничани Микола Клец, Артур Закордонець, Оксана Скоц, Михайло Цимбалюк, Віталій Міхалевський, Микола Радиця та багато інших.
Любит, любит кровушку
Русская земля, –
говорила поетка в 1921 році. Як же актуально звучить цей вірш у перекладі Миколи Клеца:
Любить крівцю панночка,
Рашинська земля.
Своєрідною родзинкою цьогорічних Ахматовських читань стала участь у них правнучки Івана Франка по лінії його брата Онуфрія Олеся Франко з Калуші Івано-Франківської області. І це досить символічно, адже Анна Ахматова зробила чимало перекладів творів Великого Каменяра, зокрема його збірки «Зів’яле листя», російською мовою.
Чудовим доповненням до поезії, які звучали в цей день, стало і виконання кількох українських пісень вокальною групою «Музея».
Лейтмотивом більшості виступів звучали думки про те, що Анна Ахматова була і залишається дочкою України. Її бунтарський дух, волелюбність та нескореність і сьогодні, як ніколи, близькі та зрозумілі кожному з нас.
