Селище Чорний Острів має давнє історичне минуле.
Вперше він згадується під назвою Чорний Городок 1366 року, а вже наприкінці XIV ст. в ньому був збудований дерев’яний замок. Приблизно в 90-х роках XV ст. поселення вже мало назву Чорний Острів, а у 1556 році отримало магдебурзьке право. Кілька століть Чорним Островом володіли магнати з різних відомих родин – Новодворські, Свірчи, Острозькі…
Від середини XVІІІ ст. тут осіли Пшездецькі, з якими й пов’язаний найбільший розквіт містечка. Вони не відновлювали замок, який був знищений під час козацьких воєн, проте перепланували вулиці, виділили місце для великого ринкового майдану, посеред якого збудували ратушу. Ближче до річки у 1799 році була вимурована Преображенська церква – високий, круглий в плані храм, оздоблений на західному фасаді двома парами пілястр та трикутним фронтоном. А на початку ХІХ ст. спорудили величний костел Успіня Богородиці. Всі пам’ятки минулого – ратуша, церква, костел, добре збереглися до наших днів.
Але основні кошти Пшездецькі зосередили на розбудові власного палацу, перетворивши його на відомий мистецький і культурно-освітній центр Поділля та Волині. Тут було започатковане зібрання книг, картин, скульптур… Заклав мистецькі зібрання Михайло Пшездзецький (1747-1799), котрий був останнім писарем Великого Князівства Литовського (посада, що за значенням відповідала прем’єр-міністру). Але справжньої слави шляхетського культурного центру палац в Чорному Острові набув за Костянтина Пшездзецького (1782-1856), який впродовж тридцяти років був повітовим та губернським предводителем дворянства. Костянтин розширив галерею живопису, домігся заснування повітового дворянського училища, запропонував роботу (розпис костелу та викладання живопису) італійському художнику Матею Бачеллі, утримував оркестр, диригентом якого був італієць Луіджі Тоніні. У 1847 році Пшездзецький запросив в Чорний Острів одного з найкращих композиторів і піаністів ХІХ століття Ференца Ліста. Маестро високо оцінив майстерність місцевих музикантів, сам неодноразово грав разом з ними, написав у подільському містечку Угорську рапсодію №2.
Ще чимало видатних людей бували та працювали в ті роки у Чорному Острові під покровительством Пшездзецьких. Так, декілька тижнів провів тут художник Наполеон Орда, створивши п’ять малюнків маєтку. Одна із останніх робіт відомого ландшафтного архітектора Діонісія Макклера – реконструкція парку в Чорному Острові, де він реалізовує нову ідею використання води й старих дерев.
Серед учителів дворянського училища був відомий поет-байкар Леонід Глібов – він викладав у 1855-1858 роках географію та історію, написав тут кілька байок та віршів. Костянтин Пшездзецький був не лише шанувальником мистецтва, а й успішним державним діячем. Він дослужився до чину таємного радника та у 1844 році за вірну службу отримав від імператора Миколи І графський титул.
Його сини стали гідними продовжувачами роду. Старший Олександр став відомим літератором та істориком. Молодший Кароль – офіцером і перекладачем, згодом оселився в Чорному Острові, одружився на красуні Ельжбеті. Кароль з дружиною і двома доньками часто жив у Римі. У цьому місті молодою трагічно загинула його дочка Лаура, отримавши травму від падінні з коня на прогулянці. Вона була похована в родовій усипальні костелу в Чорному Острові. Батьки замовили надгробок скульптору, академіку Петербурзької академії мистецтв Віктору Бродському. З білого мармуру митець створив чудову скульптуру дівчини, яка ніби заснула.
Після встановлення радянської влади палац було націоналізовано й віддано під школу, костел перетворили на будинок культури, церкву на склад. Твори мистецтва і бібліотека із палацу пропали. А от доля скульптури Лаури, що стола в костьолі, відома – її у 1938 році перевезли в Кам’янець-Подільський і зараз її можна побачити в кафедральному Петропавловському соборі.
Відродження храмів відбулось у 90-х роках ХХ ст. А у палаці нині діє музична школа та районний музей. Чого лише варті інтер’єри, що збереглися: парадні дубові сходи, муровані печі XIX століття з італійських та арабських кахель. Збереглися у Чорному Острові й декілька будівель ХІХ – початку ХХ ст. (житлові будинки, приміщення училища, млин, споруди маєтку на Вовчій горі).
