На Хмельниччині, у селі Ілляшівка Хмельницького району (колишнього Страрокостянтинівського), є чудовий палацово-парковий комплекс, більше знаний як садиба «Ілляшівка». За своє життя, а йому вже понад два століття, він був свідком різних історичних періодів у житті цього краю і мав багато власників. Нині садиба «Ілляшівка» використовується як приміщення загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, а також тут діє сільський краєзнавчий музей.
Село Ілляшівка було засноване воєводою Ілляшем 1449 року. Належало до уланівського староства. Пізніше Ілляшівка належало Воронцям, а у другій половині XVIII ст. власником земель став Томаш Дорожинський, який з писаря дослужився до посла воєводства брацлавського. Томаш був двічі одруженим, але бездітним, тому в заповіті передав маєток в Ілляшівці своїй другій дружині – Хелені Четвертинській та своїм братам та кузенам. Спадкоємці ніяк не могли чесно поділити маєток між собою, тому вирішили його продати, а кошти рівно розподілити. Таким чином Ілляшівка потрапила у власність до Северина Букаря, який в свою чергу заповів його своїй доньці Клотильді. У 1830 році маєток викупляє Ігнацій Дорожинський. Останніми власниками Ілляшівки до 1917р. були його діти та онуки.
Палац в Ілляшівці будувався Северином Букарем за проектом Домініка Мерлінга.
Палац збудований у стилі класицизму. Він має форму одноповерхового прямокутника 70 метрів завдовжки і 25 метрів – завширшки. Фасад, спрямований у бік парку, прикрашений ризалітом-напівротондою. Бокові фасади мають портики. Зараз в цій білій одноповерховій будівлі важко уявити колишню велич палацу.
На жаль, не зберігся до нашого часу портал парадного фасаду з шістьма колонами тосканського ордеру. Портик прикрашав трикутний фронтон з барел’єфом Аполлона. Ліпнину в залах зробив італійський скульптор-декоратор Жан-Батіст Цагляно (він же є автором ліпнини, якою декоровано палац у Самчиках).
На північному порталі садиби була така глибока тераса, що на ній могли легко розминутися дві упряжки з кіньми. Біля бічних фасадів містилися малі покої, з яких був вихід на портики. Поряд із палацом зі східного боку збудували флігель із п’ятьма вікнами та портиком з чотирма колонами. Тут була розміщена велика вітальня, а також кілька кімнат: канцелярія, челядна, гардеробна, молочарня, кухня. Згодом до флігеля добудували крило для господарських приміщень та оранжерею. У цокольній частині палацу був вхід до глибоких підвалів. З північного боку містився широкий коридор, а зі східного – комора та винний льох. Також у підвалах функціонувала кухня, дровітня, були кімнати для мешкання прислуги. У часи розквіту палац мав кремовий колір, а колони та ліпний декор були білосніжні.
Прикрасою палацу була мозаїкова зала прикрашена білими колонами та ліпниною.
Друга зала, як розташована була на захід від Мозаїкової, була теж великою, мала чотири вікна і використовувалася як їдальня. Цілу стіну покривала фреска, на якій було зображено палац в Лазенках, театр на Віспі та ще якийсь будинок. На бічних стінах було зображено «святині Сивіли з Пулів» та молодого пустельника на фоні руїн. У палаці був кабінет-бібліотека. Збірка книг складалася з 1000 томів переважно історичної тематики і частково релігійної. Цікавою була і кімната, яка називалася «білий салон». Стіни і прикраси салону були білого кольору, а м’які меблі – червоного. В одній з кімнат був камін прикрашений сатирами , а стелю підпирали колони іонічного ордеру.
На схід від палацу стояв флігель, а перед палацом було розбита клумба. Висока в’їзна брама, як і будиночок сторожа до наших часів не дожили. Опис інтер’єрів Роман Афтаназі взяв зі спогадів останньої власниці палацу Юлії Дорожинської.
