Обласну премію імені Володимира Ґериновича за кращу роботу в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень засновано обласною радою у 2021 році з метою вшанування видатного українського вченого, педагога, науковця, краєзнавця Хмельниччини та громадського діяча.
Відповідно до Положення премія присуджується щорічно до Дня краєзнавства – 28 травня за кращу роботу в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень, яка сприяє утвердженню історичної пам’яті народу, його національної свідомості та самобутності, відродженню національної культури, популяризації історичного краєзнавства та вирізняється новизною й оригінальністю. Премія виплачуватиметься у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за рахунок коштів, передбачених для цього в обласному бюджеті.
На здобуття Премії можуть бути висунуті роботи окремих краєзнавців і творчих колективів у складі не більше п’яти осіб. Клопотання на здобуття Премії подають місцеві первинні осередки Хмельницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, творчі спілки, освітні, наукові, культурні заклади Хмельницької області. Детальніше у Положенні про обласну премію за посиланням.
Подання робіт на здобуття обласної премії імені Володимира Ґериновича в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень завершується 10 квітня цього року.
Першим лауреатом обласної премії імені Володимира Ґериновича в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень у 2022 році стала член Національної спілки краєзнавців України та НСМНМ України, доктор історичних наук Лілія Іваневич за монографію «Традиційний одяг українців Поділля (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): історія, класифікація, конструктивно-художні та регіонально-локальні особливості».
Довідка.
Володимир Геринович (також Ґеринович народився 22 листопада 1883 року у місті Сокаль (нині Львівська область) — український вчений географ, науковець, краєзнавець Поділля, громадський діяч, педагог, доктор географічних наук, доктор історичних наук, професор (з 1922 року), член Кам’янець-Подільського наукового товариства при ВУАН (з 1925 року).
Закінчив філософський факультет Львівського Університету в 1909 році. Вчителював у Львові та Самборі. На початку першої світової війни був мобілізований в австро-угорську армію. З 1914 року, перебуваючи на фронті, отримав п’ять поранень.
Учасник проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. У 1918—1919 роках — референт президента Української Національної Ради Євгена Петрушевича.
17 липня 1919 року разом з військами Західноукраїнської Народної Республіки прибув до Кам’янця-Подільського, де в 1919—1921 був доцентом державного українського університету, в якому викладав географію.
У 1921—1928 і 1929—1930 роках — декан факультету соціального виховання, професор, з 1926 — ректор Кам’янець- Подільського інституту народної освіти. За роки перебування в Кам’янці став організатором краєзнавчого руху, досліджував і популяризував в місцевій пресі та наукових виданнях геоморфологію, геологію, економічну географію, історію, археологію району м. Кам’янець-Подільського та Поділля в цілому.
На початку червня 1926 взяв участь як член радянської делегації в роботі Всеслов’янського конгресу географів і етнографів у Польщі. У вересні 1926 був присутній на святкуванні 80-річчя з дня народження Михайла Грушевського в Києві. На рубежі 1920-1930-х рр. багато уваги приділяв геолого-мінералогічному вивченню Поділля.
Учасник Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції від Поділля. У 1926—1930 роках від НДІ географії і картографії входив до складу Українського комітету краєзнавства. Друкувався в журналі “Краєзнавство”.
З жовтня 1928 по березень 1929 жив у Харкові, де завідував кафедрою антропогеографії Українського науково-дослідного інституту географії і картографії. У 1930—1932 рр.. — професор Московського геологорозвідувального інституту (МГРІ).
У грудні 1932 наукова та творча діяльність В. Гериновича була перервана арештом. На слідстві він змушений був визнати себе винним «у контрреволюційній діяльності». З кінця грудня 1933 до 1946 знаходився у сталінських концтаборах. Після звільнення проживав у Вологодській області, з 1946 р. — у Львові, де завідував кафедрою у Львівському торгово-економічному інституті.
Помер у 1949. Похований на Янівському цвинтарі.
У 1989 посмертно реабілітований.
