«Де стою я у вогні»

243

  14 жовтня українці святкують одразу чотири свята. Перше – Свято Покрови Божої Матері, друге – День українського козацтва, третє свято – День Української Повстанської Армії, четверте, дуже молоде – День захисників і захисниць України.

«Де стою я у вогні» – літературно-історичний урок за такою назвою провів обласний літературний музей для учнів ЗОШ № 1 та НВК № 6 міста Хмельницького. Він був присвячений діяльності ОУН (Організації Українських Націоналістів) на території Старокостянтинівського району в період 1951-1952 років. Адже саме про ці події свідчать артефакти, що зберігаються в обласному літературному музеї: бідон і сатиричні часописи та листівки ОУН, а також особисті речі членів націоналістичного підпілля – зубні щіточки, помазки для гоління, люстерка, флакон з-під одеколону. З усього видно, що мешканців криївки було троє.

– І я впевнено можу назвати прізвища й псевдо цих підпільників, – заявив директор музею письменник Василь Горбатюк. – Це Іван Ліщинський – «Матюшенко», Михайло Чернега – «Карась», Йосафат Лазорко – «Тарас».

Упевненість письменника не викликає сумніву: адже він тривалий час досліджує діяльність оунівського підпілля на території Поділля й Київщини, написав і видав дві документальні книги на цю тематику: «За тебе, свята Україно» (том п’ятий, у співавторстві з Нестором Мизаком) і «Ще настане ваша пора». З десяток сторінок першої з них присвячені саме діяльності групи «Матюшенка» на Старокостянтинівщині. Тож цілком закономірним є й те, що знахідка в урочищі Жеребки поблизу села Підгірного (бідон з його вмістом, на жаль, значно пошкодженим) кілька років тому знайшла своє місце в експозиції та фондах літературного музею.

Василь Горбатюк розповів про перебування групи «Матюшенка» на Старокостянтинівщині, про підступну зраду й арешт патріотів, про смертні вироки Іванові Ліщинському та Михайлові Чернезі, про приречення Йосафата Лазорка на 25 років таборів ГУЛАГу. Перебуваючи на допитах в управлінні МГБ міста Проскурова (тепер місто Хмельницький), жоден з підпільників не видав місця перебування бідону з архівами й речами, а також криївки, що знаходилася за кілька сотень метрів відтіля. Тим часом Йосафат Лазорко, якому вдалося вижити в радянських концтаборах, пізніше у своїй книзі спогадів згадував криївку.

В одній з листівок, що збереглися в бідоні, наводяться такі поетичні рядки, адресовані українським юнакам і дівчатам:

Отут, в тім місці,

Де стою я у вогні,

Важиться тепер вся доля

Величезної війни.

Як подамся, не достою,

Захитаюся, мов тінь, –

Пропаде кривава праця

Многих, многих поколінь.

Підпільники «Матюшенко», «Карась» і «Тарас» вистояли у тому місці, куди поставила їх боротьба за волю України. Маємо пам’ятати їхню звитягу.

Тему боротьби за незалежну українську державу розширив у своєму виступі письменник і дослідник історії України Богдан Теленько.

Емоційного піднесення музейного уроку для шкільної молоді додали пісні у виконанні самодіяльного композитора Леоніда Мазура.

Учасники зустрічі мали змогу познайомитися з виставкою, присвяченою діяльності підпілля ОУН на теренах сучасної Хмельниччини.

За матеріалами Хмельницького обласного літературного музею