Війна з рашистськими окупантами, на жаль, триває, тому кожен день приносить нові виклики, які потрібно перебороти гідно. І в складних реаліях сьогодення це підтверджують ті, хто пізнав усі жахіття окупації. Хтось уже виборов своєю кров’ю право на вільне життя, хтось виборює його й досі, та для кожного – це велика ціна, яку платять мільйони українців.
Про болючий, трагічний, кровопролитній досвід збереження культурної спадщини під час війни і, на жаль, втрати, розповіла в Хмельницькому обласному літературному музеї заступниця директора Херсонського обласного краєзнавчого музею Вікторія Мусійко, яка вже понад пів року перебуває у Хмельницькому як вимушена переселенка. На щастя, їй вдалося вибратися з-під обстрілів і психологічних атак, уникнути репресій з боку московських окупантів. Згадувати це – ще раз повертатися у минуле, яке чорною стрічкою обвило серце і стискає його від неможливості щось змінити. Звичайно, ця жінка, в міру своїх можливостей, робить усе для того, щоб відновити звичайний робочий режим свого закладу, перебуваючи навіть за сотні кілометрів від нього. І в цьому її героїзм! Та ми усвідомлюємо, скільки вона могла б зробити, перебуваючи зараз там, на рідній Херсонській землі, де донедавна вирувало звичайне життя, де була робота, де були колеги, де був спокій, – та прийшла війна, ввірвалися загарбники-московити – вбивці, грабіжники, мародери…
Присутні на цій зустрічі-сповіді, зустрічі-застереженні, а це працівники різних музеїв міста Хмельницького, з трепетом вслухалися у кожне промовлене слово Вікторії Вікторівни. Звичайно, дай Боже, щоб її гіркий досвід нам ніколи не знадобився, але знати про різні нюанси потрібно завжди. Особливо те, які засоби потрібно використовувати, щоб зберегти культурну спадщину народу, яким музейним предметам надати більше уваги, як краще їх упаковувати, куди заховати, куди вивезти тощо. Та головне, що усі присутні зрозуміли насамперед – це єдність у протистоянні рашистським загарбникам, взаємна підтримка один одного. Недаремно ж кажуть: «У єдності наша сила!» І це не просто слова! Це істина, яка може робити дива!
Розповідь Вікторії Вікторівни доповнив Валерій Помаз – працівник Хмельницької обласної бібліотеки для юнацтва. В такому ж закладі він працював до початку широкомасштабного наступу рашистів у Чернігові. Тепер – теж вимушений переселенець. Він розповів, яких втрат зазнали заклади бібліотечної системи в його рідному місті. Його спогади про події весни-літа минулого року опубліковані в останньому числі альманаху обласної організації Національної спілки письменників України «Південний Буг».
Наприкінці зустрічі Вікторія Мусійко висловила вдячність директору Хмельницького обласного літературного музею Василю Горбатюку, який підтримав її у важкий і тривожний час, запросив у заклад, надав можливість відчути себе серед колег-музейників як вдома. Василь Іванович, у свою чергу, подякував пані Вікторії за це спілкування, яке було й емоційним, й мало багатий інформативний характер. А ще воно загартувало і згуртувало слухачів, учасників зустрічі. На роки…
За матеріалами Хмельницького обласного літературного музею
