Завершується подання робіт на здобуття обласної премії імені Володимира Ґериновича в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень

Обласну премію імені Володимира Ґериновича за кращу роботу в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень засновано обласною радою у 2021 році з метою вшанування видатного українського вченого, педагога, науковця, краєзнавця Хмельниччини та громадського діяча.

Володимир Ґеринович, український вчений, педагог, науковець, краєзнавець Хмельниччини та громадський діяч

Відповідно до Положення премія присуджується щорічно до Дня краєзнавства – 28 травня за кращу роботу в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень, яка сприяє утвердженню історичної пам’яті народу, його національної свідомості та самобутності, відродженню національної культури, популяризації історичного краєзнавства та вирізняється новизною й оригінальністю. Премія виплачуватиметься у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за рахунок коштів, передбачених для цього в обласному бюджеті.

На здобуття Премії можуть бути висунуті роботи окремих краєзнавців   і творчих колективів у складі не більше п’яти осіб. Клопотання на здобуття Премії подають місцеві первинні осередки Хмельницької обласної організації Національної спілки краєзнавців України, творчі спілки, освітні, наукові, культурні заклади Хмельницької області. Детальніше у Положенні про обласну премію за посиланням.

Подання робіт на здобуття обласної премії імені Володимира Ґериновича в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень завершується 10 квітня цього року.

Першим лауреатом обласної премії імені Володимира Ґериновича в галузі історико-культурних та краєзнавчих досліджень у 2022 році стала член Національної спілки краєзнавців України та НСМНМ України, доктор історичних наук Лілія Іваневич за монографію «Традиційний одяг українців Поділля (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.): історія, класифікація, конструктивно-художні та регіонально-локальні особливості».

Довідка.

Володимир Геринович (також Ґеринович народився 22 листопада 1883 року у місті Сокаль (нині Львівська область) — український вчений географ, науковець, краєзнавець Поділля, громадський діяч, педагог, доктор географічних наук, доктор історичних наук, професор (з 1922 року), член Кам’янець-Подільського наукового товариства при ВУАН (з 1925 року).

Закінчив філософський факультет Львівського Університету в 1909 році. Вчителював у Львові та Самборі. На початку першої світової війни був мобілізований в австро-угорську армію. З 1914 року, перебуваючи на фронті, отримав п’ять поранень.

Учасник проголошення Західноукраїнської Народної Республіки.  У 1918—1919 роках  — референт президента Української Національної Ради Євгена Петрушевича.

 17 липня 1919 року разом з військами Західноукраїнської Народної Республіки прибув до Кам’янця-Подільського, де в 1919—1921 був доцентом державного українського університету, в якому викладав географію.

У 1921—1928 і 1929—1930 роках  — декан факультету соціального виховання, професор, з 1926 — ректор Кам’янець- Подільського інституту народної освіти. За роки перебування в Кам’янці став організатором краєзнавчого руху, досліджував і популяризував в місцевій пресі та наукових виданнях геоморфологію, геологію, економічну географію, історію, археологію району м. Кам’янець-Подільського та Поділля в цілому.

На початку червня 1926 взяв участь як член радянської делегації в роботі Всеслов’янського конгресу географів і етнографів у Польщі. У вересні 1926 був присутній на святкуванні 80-річчя з дня народження Михайла Грушевського в Києві.  На рубежі 1920-1930-х рр. багато уваги приділяв геолого-мінералогічному вивченню Поділля.

Учасник Першої всеукраїнської краєзнавчої конференції від Поділля. У 1926—1930 роках від НДІ географії і картографії входив до складу Українського комітету краєзнавства.  Друкувався в журналі “Краєзнавство”.

З жовтня 1928 по березень 1929 жив у Харкові, де завідував кафедрою антропогеографії Українського науково-дослідного інституту географії і картографії. У 1930—1932 рр.. — професор Московського геологорозвідувального інституту (МГРІ).

У грудні 1932 наукова та творча діяльність В. Гериновича була перервана арештом. На слідстві він змушений був визнати себе винним «у контрреволюційній діяльності». З кінця грудня 1933 до 1946 знаходився у сталінських концтаборах. Після звільнення проживав у Вологодській області, з 1946 р. — у Львові, де завідував кафедрою у Львівському торгово-економічному інституті.

Помер у 1949. Похований на Янівському цвинтарі.

У 1989 посмертно реабілітований.